Микола Давиденко: “Я би хотів зіграти проти ветеранів Реал (Мадрид)!”

Сьогодні нашим співрозмовником є триразовий Чемпіон України з футзалу, чотириразовий володар Кубку України, учасник Кубку УЄФА з футзалу Микола Петрович Давиденко.

Де, коли і як почали займатися футболом? Хто був першим тренером?

З самого дитинства мені подобалося грати у футбол. Ми з моїм однокласником Славою Остроушком постійно грали у футбол. Старший брат Слави займався в школі «Динамо», й пізніше, у віці 8 років, ми також вступили до дитячо-юнацької школи «Динамо». Першим моїм тренером був Леонідов Олександр Васильович (колишній радянський футболіст та Заслужений тренер України). Згодом, приблизно в 15 років, я перейшов до дитячого футбольного клубу «Наука».

Як опинилися на позиції воротаря?

Починав я на позиції центрального захисника. Але потім так сталося, що перед товариською зустрічу наш воротар захворів, тому я зіграв воротарем. Ту гру ми виграли з великим рахунком, я зіграв на нуль. Потім після одного з тренувань ми пробивали серію одинадцятиметрових, наші голкіпери не відбили жодного м’яча . Я тоді сказав: «Хто ж так грає у воротах?»— на що мені відповів Олександр Васильович: «Ну то покажи як треба». Мені так сподобалась дана позиція, від тоді, приблизно з 10 років, й дотепер я граю на ній.

Найяскравіші спогади про дитячо-юнацький футбол

Приємних спогадів багато. Ось наприклад, був в нас цікавий матч, коли вже грав за «Науку», проти «Динамо» у фіналі кубку міста Києва. Основний час закінчився з рахунком 2:2, але, на жаль, поступилися в серії пенальті 3:4. Пригадую багато яскравих моментів зі зборів, на котрі ми їздили з «Наукою». Три роки поспіль ми їздили до міста Севастополя. Там були дворазові тренування, багато грали з місцевими командами. В одному з матчів грали проти команди «Чайка», чемпіона м. Севастополя, я своєю грою зацікавив їхнього тренера, й він запропонував мені переїхати з родиною до Севастополя та грати за них, але я відмовився та вирішив грати в Києві.

З ким з майбутніх зірок або гравців ви тренувались, грали?

Коли починав у школі «Динамо» в команді 1972-го року народження, то грав разом із Сергієм Мізіним, котрий грав в таких командах, як «Динамо» Київ, «Дніпро», ЦСКА «Київ», грав за збірну України. Також грав разом з Володимиром Бєлкіним, він грав у «Дніпрі», у ЦСКА «Київ», потім в Ізраїлі пограв, з Ігорем Лисаком, який після закінчення школи київського «Динамо» поїхав до юнацької команди «Шальке 04», пізніше зустрічалися з ним вже граючи у чемпіонаті серед ветеранів.

Як опинилися у футзалі?

Опинився в даному виді спорту, так би мовити, завдяки випадку. Зустрів я якось свого знайомого зі школи «Динамо», то була взагалі неочікувана для мене зустріч, він мені розповів про команду з футзалу, котра грає в Вищій лізі, їм потрібен був воротар, тож він запропонував мені спробувати. Команда називалася «Адамас». Ну я провів з ними два тренування й потім зіграв у домашній зустрічі проти одеського «Локомотива». В тому матчі, на жаль, поступилися з рахунком 2:4. І ось так все закрутилося, почав грати у футзал. Сезон я відіграв за «Адамас», потім була команда «Корпій», а потім у 1997-му році мене запросив до себе «Інтеркас».

Футзальний «Інтеркас». За рахунок чого команда була найсильнішою в Україні?

Так, дійсно на той момент команда була дуже сильна, й всі виграні трофеї тому є доказом. Тоді в команді було багато якісних гравців, котрі у свій час грали у великий футбол у командах першої та вищої ліги. В нас були дві рівноцінні четвірки. Я та інші молоді гравці переймали досвід у старших партнерів по команді, а в майбутньому ми самі ділилися набутими знаннями з молодими. І звичайно нічого з цього не вийшло би без якісної роботи тренерського штабу. Станіслав Олександрович Гончаренко, головний наставник команди, ретельно підходив до побудови тренувального процесу, він чудово вмів використовувати сильні сторони кожного гравця, а найголовніше, що кожен з нас чітко розумів, що від нього потребує тренер. Це все створювало гарну атмосферу в середині колективу, що було помітно по самовіддачі на тренуваннях та іграх. Все це йшло, можна сказати, у скарбничку, і зрештою команда давала результат. Плюс потім немалу роль зіграв набутий досвід на міжнародній арені, це допомогло команді тримати високу планку в Чемпіонаті України.

З ким спілкуєтеся з колишніх колег з професійної кар’єри?

Ви знаєте, дуже часто перетинаємося, я намагаюся відвідувати матчі команд, де хлопці зараз працюють тренерами. Хтось працює в дитячих командах, хтось як Олег Лук’яненко, котрий вже багато років очолює столичний «ХІТ», деякі тренують команди першості міста Києва, а також хлопці грають по ветеранах, де ми іноді граємо один проти одного. Після ігор із задоволенням згадуємо ті роки в «Інтеркасі» і просто спілкуємося. Також багато хто працює в інших містах. Наприклад, Максим Павленко зараз є головним тренером івано-франківського «Урагану», а Олег Шайтанов є головним тренером жіночої збірної України з футзалу.

Обов’язково підтримуємо з хлопцями зв’язок. У нас навіть було заплановано зібратися чемпіонським складом на честь 25-річчя з моменту нашого першого чемпіонства й хотіли зіграти цим складом товариську гру. Але, на жаль, поки нам не вдалося це зробити. Головне, що ми з хлопцями всіма спілкуємося, хотілося б звичайно частіше, але у всіх сім’ї, діти, у когось онуки, тож не завжди вдається.

Коли і як прийшли у ветеранський футбол?

Після того, як завершив професійну кар’єру у віці 33-х років, ще деякий час був помічником тренера в «Інтеркасі», а потім, коли мені вже було 35, мене запросили до команди «Зірка».

Знаєте там був такий склад, пам’ятаю, що приїхав я на гру і не повірив своїм очам, думав мені наснилося. Там були: Нагорняк, Ребров, Дмитрулін, Косовський, Максимов, Хацкевич, Белькевич, Гусін. Граючи з ними я отримував таке задоволення, і взагалі казав, що їм не потрібен воротар.

Де зараз працюєте?

Працюю викладачем на кафедрі фізичного виховання та спорту в КНУ ім. Тараса Шевченка. Також працюю з воротарями у дитячому футбольному клубі «Вулкан». До цього працював тренером воротарів у «Колосі» Ковалівка та «Арсеналі» Київ.

Оцініть рівень Чемпіонатів Києва серед ветеранів, які проводить Європейська Ліга Ветеранів.

Знаєте, рівень дуже гарний. І чесно кажучи, моя дружина це бачить, як я з нетерпінням чекаю на сезон, як я чекаю на кожну суботу, на кожний тур, щоб приїхати і поспілкуватися з людьми, яких я вже давно знаю, деяких більше 30-ти років. Вся ця атмосфера, створена Вадимом Кагановим, неймовірна. Що тут казати, якщо на ігри люди приїжджають з інших міст і навіть областей, то цим все сказано про рівень Чемпіонатів, що проводить Європейська Ліга Ветеранів.

Проти якої іноземної ветеранської команди ви б хотіли зіграти?

Ой, ну серед іноземних команд в мене дві улюблені—це Реал Мадрид та Баварія Мюнхен, тому саме проти команд ветеранів цих клубів я б хотів зіграти, якби довелося.

Чим для вас є футбол?

Я думаю, що футбол—це життя. Розумієте, коли людина протягом всього свого життєвого шляху займається своєю улюбленою справою, займається футболом, то він стає для неї чимось більшим, ніж просто спорт або робота.

Побажання читачам, гравцям та вболівальникам

По-перше, те, що зараз найбільш важливо, щоб скоріше настала наша перемога. І звичайно всім хочеться побажати злагоди, здоров’я, гравцям, котрі ще грають і тим, хто вже завершив, а також і вболівальникам з читачами. Все буде Україна!